Тетяна Гойдик, сестра Олега Гурка, зниклого безвісти військовослужбовця 95 ОДШБр, додає: досі для рідних зниклих безвісти болісний компонент — це спілкування з військовими частинами та органами, відповідальними за комунікацію з цими категоріями населення.
Зокрема, самій Тетяні повідомили, що її брат, який зник після штурму, «скоріш за все, мертвий». Жінка зауважує: якби це почула їхня мама — є вірогідність, що вона б цих слів не пережила.
«Коли я зателефонувала у військову частину — слава богу, це була я, а не моя мама, — і на моє питання, що з моїм братом, я почула: „скоріш за все, загинув“. Мою реакцію на відповідь, думаю, ви розумієте. Але добре, що мій внутрішній тумблер перемкнувся з „родички“ на „адвокатку“. І я сказала, щоб наступного разу, коли телефонуватимуть з приводу мого брата, такої відповіді нікому не казали. І людина, яка відповідає за комунікацію. запитує: „А як говорити?“… Кажу: так, у якому статусі він і значиться — тобто зниклий безвісти. А я розуміла, що моя мама може ще після мене зателефонувати й запитати за свого сина. І для кожної матері така фраза може стати останньою в її житті», — пригадує жінка.
Тетяна розповідає, як сестра загиблого Героя сказала, що у неї ситуація простіша, аніж її – оскільки у неї є хоча б місце прийти та оплакати брата. І вона знає, що справді з ним сталося.
Водночас Тетяна Гойдик, сестра зниклого безвісти воїна, зауважує: уже відбувалися випадки, коли навіть після ДНК-тесту (який нібито співпав із загиблим воїном) захисник повертався додому. І це ще один момент: чи будуть готові рідні пробачити собі, що поховали кохану чи рідну людину? Скоріш за все, ні.
«Статус „безвісти зниклий“ — він жахливіший, ніж статус „військовополонений“. З цим погоджуються навіть мої друзі, у яких є рідні люди в полоні. Бо „безвісти зниклий“ — це статус невизначеної втрати. Що це таке? Це втрата, яку не можна пережити. Це статус, з яким ти не перестаєш жити кожної секунди», — розповідає Тетяна Гойдик.
«Допоки про те, що людина жива, немає інформації – з нею можна робити що завгодно»
Софія, донька військовослужбовця Андрія з позивним «Тимошка», безвісти зниклого ще влітку 2023 року, додає у розмові з журналістами «Вчасно»: окупанти маніпулюють можливістю підтверджувати військових. Зміна статусу невідомого захопленого на офіційного полоненого — процес, який надалі (зокрема, й за міжнародними конвенціями) має обмежувати їх у правах. Особливо «болісно» такі рамки сприймають росіяни в тюрмах-катівнях на територіях глибинок у рф. Тож момент підтвердження воїнів інколи тягнеться роками, — допоки полонений не перестане бути «цікавим» для тортур.
«Батько зник на бахмутському напрямку під час штурму позицій ворога. Це мала бути „вилазка“ на кілька годин, як завжди, після якої він звично мав зателефонувати й сказати, що живий і любить нас із мамою. Але він того дня не зателефонував. Наступного ще, через три дні дзвінка не було. Ми почали телефонувати його побратимам — і тільки один визнав, що батько вже зі штурму не повернувся, а загалом тоді зникло шестеро військових, які були з ними. Що з ними стало — на той момент було невідомо, але на позиції було більше окупантів, ніж очікували командири, і вони штурм відбили. У побратима, з яким ми розмовляли, була версія, що усіх взяли у полон, але вона не була нічим підтверджена. І у військовій частині нам взагалі заявили, що ситуацію ще треба „з’ясовувати“ — мовляв, там були й такі, хто міг зважитися на СЗЧ або „підбити“ на це всіх інших. Про нашого батька такого не казали, але сам тон — це була нібито підозра», — розповідає дівчина.
Після того її батька таки оголосили зниклим безвісти. Пів року його не було у жодних списках. офіційні організації, які мали бути безпековими, також мовчали — казали, що за такий тривалий час, скоріш за все, доля її батька відома, натякаючи на смерть. Проте взимку 2024 року Софія випадково побачила знайоме обличчя на сепаратистських каналах. У дописі йшлося про те, що «обмінний фонд» утримують в одній з тюрем рф, без конкретної локації.