Нині через війну у землі залишається багато смертоносних мін, снарядів, що не розірвалися, а ще — бомби, патрони, гранати. І саме сапери мають з ними розібратися — вилучити й ліквідувати, перш ніж хтось ступить на цю територію.
Давид пригадує, якими під час перших ротацій бачив деякі прифронтові села — без жодних умов для життя, однак все одно були люди, які не полишали свій край.
«Поки сапери не провели належної роботи, в населених пунктах не було світла, водо- і газопостачання, бо лише коли стало безпечно, туди змогли заїхати відповідні служби, щоб ліквідувати аварійні пошкодження. З кожною новою ротацією ми бачимо, як у ці села потрохи повертається життя», — каже піротехнік.
Разом з цим Мілінчук розповідає, що за період його роботи сапером найстрашніше для нього це те, що доводиться мати справу з великою кількістю мін, і з кожним разом з’являються їх нові види.
«Однак ми постійно навчаємося, вивчаємо їх будови й упевнено виконуємо розмінування», — відповідає Давид.